- Наступної суботи ми з Микитою влаш­товуємо чоловічий день на природі, - почав за вечерею Анатолій, - поїде ще кум із си­нами. Виберемося на берег річки, подиха­ємо повітрям, відпочинемо від жіночого то­вариства...

- І що ви будете там робити? - заздрісно спитала Наталка.

- У нас запланована ціла купа суто чоловічих розваг.

- Можу собі уявити, - гмикнула Надія.

Анатолій, нібито не помітивши скептичного зауваження дружини, продовжував:

- Риболовля, футбол, ніч у наметі, шашли­ки...

- І мені би хотілося з вами, - замріяно сказа­ла маленька Даринка.

- Тобі ще треба підрости, - почав було бать­ко...

- Ага, і стати хлопчиком, - сердито перебила його Наталка.

***

Увесь вечір п’ятниці тривали збори. Надія, яка пообіцяла собі не втручатися, лише по­сміхалась, дивлячись на гору «вкрай необхід­них» речей посеред кімнати. Намет, спальні мішки, надувний матрац, ракетки для бадмін­тону, два м’ячі, теплі речі, шампури, складений стільчик, вудка, спінінг, гумові чоботи... Здава­лося, що хлопці переїздять до лісу назавжди. Коли Анатолій приніс до кімнати дві вкриті тов­стим шаром пилу гантелі, Надія не витримала й порушила обіцянку:

- А це тобі навіщо?! Раків ловити?

- Нічого ти не розумієш, жінко! Це зранку за­рядку робити, все одно ж машиною їдемо, не в руках нести.

- Отож, легковою машиною! А тут потрібна вантажівка.

- Та й справді, - змушений був погодитися Анатолій, оглядаючи купу речей. - Доведеться нам, Микито, обійтися без гантелей. А це що? - здивовано запитав він, побачивши дві лялькові ноги, що стирчали з одного чобота.

- Не хвилюйся, татку, це Кен, а не Барбі. Він хлопчик, йому з вами можна, - сказала Даринка.

- Звучить цілком логічно, - промовила Надія у відповідь на запитальний погляд Анатолія та вийшла з кімнати, ледве стримуючи сміх.

***

Проте зовсім не до сміху було Надії у неділю, коли хлопці повернулися додому. Анатолій мав кепський вигляд і замість того, щоб захоплено розповідати про «подвиги», поскаржився дружині:

- Мабуть, у мене разом із сечею пішов пісок. Дуже боляче...

- Давай я вгадаю, - зітхнула Надія. - Учора ти з’їв забагато шашликів, так? Потім випив пива, яке має сечогінний ефект, а зранку зробив за­рядку?

- Це був футбол, - виправив маму Микита. - Але ж до чого це? Я теж грав, проте в мене нічого не болить.

- В тебе просто немає піску в нирках, а у на­шого тата, здається, є.

- І що ж мені тепер робити? - спитав Анатолій.

- Для початку відвідати лікаря.

***

Візит до уролога, аналіз сечі та ультразвуко­ве дослідження підтвердили підозри Надії. Проте, побачивши остаточний діагноз та ре­цепт на препарат Блемарен, вона поспішила заспокоїти чоловіка:

- У тебе знайшли невеликий уратний кон­кремент, який з часом може повністю розчини­тися завдяки Блемарену. Пам’ятаєш, як добре цей препарат нещодавно допоміг нашій бусі Вірі? Активні речовини Блемарену - лимонна кислота та її солі, а саме цитрати натрію і калію. Завдяки їхній дії лужність сечі підтримується в таких межах, що препарат сприяє розчиненню існуючих каменів та запобігає утворенню нових. Єдине, що тобі знадобиться, - це терпіння. Препарат треба приймати досить тривалий час.

- Ну, з цим у мене не дуже...

- Ти впораєшся, адже приймати Блемарен легко. Він має зручну лікарську форму - роз­чинні шипучі таблетки з лимонним смаком. До того ж для контролю лікування в кожній упа­ковці є спеціальні тестові смужки, щоб було зручно слідкувати за виправленням лужності сечі. І взагалі, як вважаєш, що краще: місяць з Блемареном чи оперативне втручання?

- Вибір очевидний. Розпочну приймати пре­парат вже сьогодні. Адже наступного місяця ми знову збиралися влаштувати поїздку на природу.

- Сподіваюся, цього разу з дівчатами?

Далі буде...

Опубліковано в журналі «Містер Блістер» ‘2014

Завантажити статтю в форматі PDF